Яким кандидатом не треба бути: 8 реальних історій

У вас бувають випадки, коли ви довго ходите, якусь думку думаєте, аналізуєте, чи варто тим з усіма ділитися? Як то сприймуть і т. д.? От і в мене схожа ситуація, бо сама дуже скептично ставлюся до постійних холіварів між рекрутерами та кандидатами, але настав той момент, коли думці пора на волю.

Цього року багатенько говорили про тренди, тенденції в рекрутменті, про автоматизацію HR-процесів і навіть про те, що скоро рекрутери не будуть потрібні, бо їх замінять роботи. Ніколи не повірю, що в соціумі, де трапляються ситуації, описані нижче, роботи приживуться і не покінчать життя самогубством. Окрім того, що кидати помідорів в мій бік, хотілося б, щоб обидві сторони — і рекрутери, і кандидати — на секунду подумали про свою поведінку. Саме так, обидві сторони. Бо ніщо так не любить рекрутер, як вчити іншого колєгу по цеху правильно працювати.

Так от, давайте поговоримо про речі, які, на мою думку, завжди будуть трендовими: дорослість та відповідальність. Далі декілька реальних історій із власного досвіду та з досвіду моїх колег, не називаючи конкретних імен, ясна річ. Постараюся коротко.

Історія перша. Довгенько ми шукали техліда на один із наших проектів. Шукали-співбесідували — знайшли! Переїхав до нас з іншого міста (не важливо вже з якого). Пропрацював декілька днів — звільнився. Запитаєте, чому? Тадааам! Бо у Львові мало великих торгових центрів, де він звик проводити свій вільний час. Аргументація техліда! Зі 100500-річним досвідом, Карл!

Ще одна історія. Кандидат прийшов на співбесіду, бо дуже його зацікавив проект, технології, компанія. Та й на попередньому проекті було не все гладко: менеджмент кульгає, технології старі, ну словом — стандартно все. Пройшов одну співбесіду, пройшов другу, отримав джоб офер — і відмовився від пропозиції. Чого? «Та бо в поточній компанії відпустки на 2 дні більше. Не готовий переходити на гірший соцпакет».

Спитаєте: «А як же на проекті бардак, технології старі і бла-бла?» Відповідь: а немає її. Не хочеться якось 2 вихідні людині брати із зарплатні, яку ми помножили у 2 рази.

The next one. Кандидат поспілкувався з рекрутером, виконав тестове завдання, пройшов співбесіду, отримав офер, почав процес звільнення на поточній роботі — і тут на тобі. Виявилося, що в нього в контракті час на перехід не тиждень, як він собі думав, а 2 місяці. Серйозно? Наро-о-од, ну почніть же нарешті читати, що ви підписуєте. Ну не в пісочниці ж бавитеся, а якісь серйозні речі робите. Нє?

Схожий кейс. Кандидат прийняв офер, ти дав фідбеки іншим кандидатам (серед яких, між іншим, були дуже навіть достойні), ти всім-всім повідомив про вихід людини. Вона через тиждень передумала і вирішила залишитися в своїй компанії. Бо так ся стало. А у вас терміни горять, замовник в шоці і взагалі no comments. Титри. Завіса.

Кейс з протилежного боку. Людина йде з компанії, у нашому контракті є пункт про конкретний час на попередження про звільнення. Ага, він є, уявляєте? Але твій ще вчорашній колєга говорить: «Ну я бачив цей пункт, ну а нашо вам аж стільки-то днів? Ну я думав, що це просто формальність. І взагалі, ви не people oriented!» Як побудований бізнес і які ризики несе у свою чергу роботодавець — не важливо.

Наступна історія — із тих, веселіших. Понеділок: «Остаточна відповідь щодо оферу буде в п’ятницю, але можу вам сказати, що на 90% рішення буде на вашу користь. П’ятниця: «На жаль, я не можу прийняти ваш офер. Справа не у вас, а в мені. Ви не можете вплинути на моє рішення». Що це — магнітні бурі? Порчу навели?

Думаєте, найважчі вакансії — технічні? Зараз буде трішки облом, життя нас теж до такого не готувало. У роботі вакансія бухгалтера. Ви скріните кандидата, з’ясовуєте, що кандидат стажується в іншій компанії на рекрутера, і, очевидно, відмовляєте. Кандидат у свою чергу усіма можливими і неможливими способами переконує вас, що стажування — то таке, то від нічого робити і просто важко знайти нормальну оплачувану роботу бухгалтером. Але він обожнює ті всі бухгалтерські штуки і навіть не уявляє свого життя без виплат винагород ФОПам. Переконав. Людям потрібно ж давати шанс, хіба ні?

Проходить тиждень, і ваш натхненний новою роботою співробітник каже: «У вас тут вакансія рекрутера відкрита. Я знала, що ви мене рекрутером не візьмете, бо ж зовсім досвіду не маю. От і пішла до вас бухгалтером. І зрозуміла, що це не моє. Можете мене розглянути?». Що не ясно. Все логічно. Женщіна передумала.

Дуже коротка історія, але теж про дорослість і відповідальність. Кандидат не приходить на співбесіду і через 10 хвилин від її початку пише тобі в скайпі: «Ой, а я передумав». І смайлик з язиком.

Про мейл чи скайп як «котік/рибка/самальотік» я писати не буду, бо то вже ну ду-у-уже заїжджено. Але, на жаль, люди й далі відправляють резюме з такими поштами. Журбинка.

Так до чого я це все… Вельмишановні кандидати, ми вас любимо, але інколи ви доводите нас до «сіпаючого ока» (і це в прямому сенсі). Не треба так.

Дорогі пані та панове рекрутери, я знову ж таки не буду оригінальною, але запрошуйте в свої команди дорослих людей, і самі будьте дорослими й відповідальними. Та й всі, хто працює з людьми, — будьте відповідальними. Не псуйте своїми діями і недбалістю репутацію нашої чудової професії.

P. S. Якщо хтось впізнав себе і образився… — то нормально. Значить не все втрачено. Як то кажуть в народі: «Правда очі коле».

P. P. S. А ви викидаєте жуйку перед співбесідою? Правильно, не треба! Так же краще думається, і відповіді на запитання колоритніші!

from Интересное на ДОУ http://ift.tt/2A3KUDW

Leave a Reply